Главная » 2012 » Ноябрь » 9 » Свято на кістках мовного зубожіння
15:26
Свято на кістках мовного зубожіння


День української мови і писемності для мене нічого не означає. Для мене це не свято, і впевнена, якщо 9 листопада мене спитають «який сьогодні день?», то я відповім «п’ятниця». Якесь дурнувате свято на фоні того, що більшість українців українською так і не говорять. Саме існування такого дня мені здається неприродним, вигаданим, для того, щоб у школах і на філологічних факультетах влаштовували творчі вечори і диспути, патетично били себе в груди і запевняли, що українська «найсолов’їніша з солов’їних», а після сідали до маршрутки і говорити «астанавітє пажалуста» або і гірше «остановіть здєсь».

З українською мовою справа інша. Для мене це символ національної ідентичності. Я говорю українською, бо я нею думаю.

Коли я народилась, для батьків питання, якою мовою вчити розмовляти дитину не виникало. Звичайно українською. Для цього, мама, яка 18 років свого свідомого життя прожила в Росії, почала вчити мову і сама.
Дитячі і шкільні роки мене переслідувало кілька питань «Ой, у вас така мова. Ви із Західної України переїхали?» і «А пачєму ти гаваріш на украінскам?». І якщо у відповідь на перше я впевнено стверджувала, я з Кіровограду, то на інше я тоді ще не знала як відповісти.


Мова відрізняла мене від інших, робила в певній мірі білою вороною. Тому, коли в 14 років я вперше потрапила до Львова і вже мала повертатись додому, то ридала навзрид: «Я хочу залишитись тут! Тут всі говорять як я». Бути своїм серед своїх завжди приємно.

Здавна мова була предметом чи навіть діалект були предметом розрізнення. Говориш українською – українець, білоруською – білорус, російською – росіянин. Мова була способом знайти близьку за менталітетом особину серед натовпу. Але за десятки років радянізації національності і мови як її ознаки стали соромитись. І 21 рік юридичної незалежності не зробив нас незалежними духовно. Суспільство наповнилось парадоксами. Часом, люди, що щиро вболівають за долю України абсолютно російськомовні, а ті, що говорять українською не гірше професора філології справжні покручі.

Мову намагаються зробити не елементом, що єднає націю, а тим, що розрізнює. Тому зараз не час святкувати День української писемності. Час вчитись розмовляти українською самим і вчити своїх дітей.
Хочете таки відсвяткувати? Почніть відсьогодні говорити українською, хай з помилками і огріхами, але намагаючись щодня поверн
утись до своєї ідентичності.

Настя Дзюбак

"Нова газета”
Просмотров: 715 | Добавил: NOD32 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 94
В Богдановке
 
Календарь
«  Ноябрь 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Облоко тегов
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0