Главная » 2012 » Ноябрь » 9 » Свято на кістках мовного зубожіння
15:26 Свято на кістках мовного зубожіння | |
День української мови і писемності для мене нічого не означає. Для мене це не свято, і впевнена, якщо 9 листопада мене спитають «який сьогодні день?», то я відповім «п’ятниця». Якесь дурнувате свято на фоні того, що більшість українців українською так і не говорять. Саме існування такого дня мені здається неприродним, вигаданим, для того, щоб у школах і на філологічних факультетах влаштовували творчі вечори і диспути, патетично били себе в груди і запевняли, що українська «найсолов’їніша з солов’їних», а після сідали до маршрутки і говорити «астанавітє пажалуста» або і гірше «остановіть здєсь». З українською мовою справа інша. Для мене це символ національної ідентичності. Я говорю українською, бо я нею думаю.Коли я народилась, для батьків питання, якою мовою вчити розмовляти дитину не виникало. Звичайно українською. Для цього, мама, яка 18 років свого свідомого життя прожила в Росії, почала вчити мову і сама. Дитячі і шкільні роки мене переслідувало кілька питань «Ой, у вас така мова. Ви із Західної України переїхали?» і «А пачєму ти гаваріш на украінскам?». І якщо у відповідь на перше я впевнено стверджувала, я з Кіровограду, то на інше я тоді ще не знала як відповісти. Мова відрізняла мене від інших, робила в певній мірі білою вороною. Тому, коли в 14 років я вперше потрапила до Львова і вже мала повертатись додому, то ридала навзрид: «Я хочу залишитись тут! Тут всі говорять як я». Бути своїм серед своїх завжди приємно. Здавна мова була предметом чи навіть діалект були предметом розрізнення. Говориш українською – українець, білоруською – білорус, російською – росіянин. Мова була способом знайти близьку за менталітетом особину серед натовпу. Але за десятки років радянізації національності і мови як її ознаки стали соромитись. І 21 рік юридичної незалежності не зробив нас незалежними духовно. Суспільство наповнилось парадоксами. Часом, люди, що щиро вболівають за долю України абсолютно російськомовні, а ті, що говорять українською не гірше професора філології справжні покручі. Мову намагаються зробити не елементом, що єднає націю, а тим, що розрізнює. Тому зараз не час святкувати День української писемності. Час вчитись розмовляти українською самим і вчити своїх дітей. Хочете таки відсвяткувати? Почніть відсьогодні говорити українською, хай з помилками і огріхами, але намагаючись щодня повернутись до своєї ідентичності. Настя Дзюбак "Нова газета” | |
|
Всего комментариев: 0 | |
Меню
Наш опрос
Статьи
[28 Апр 2011] | [Моя Богдановка] |
Історичне минуле (0) |
[11 Авг 2011] | [Моя Богдановка] |
Кто хочет - тот добьется (0) |
[20 Дек 2012] | [Моя Богдановка] |
Богданівський (сільский) будинок культури (3) |
[11 Авг 2011] | [Моя Богдановка] |
Ліс – не для злодіїв (0) |
[09 Окт 2012] | [Моя Богдановка] |
З історії Знам'янського району (0) |
[28 Дек 2011] | [Моя Богдановка] |
Достопримечательности Водяного (2) |
[28 Апр 2011] | [Моя Богдановка] |
Черное Озеро (0) |
[15 Дек 2012] | [Моя Богдановка] |
Черное озеро (0) |
[13 Апр 2012] | [Моя Богдановка] |
Купите гранатомет или украдите - склады вооружений в Украине почти не охраняют (0) |
[28 Июн 2011] | [Моя Богдановка] |
Верба над копанкою (1) |
Карта
Облоко тегов
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0