| Главная » Статьи » Моя Богдановка |
Загальна характеристика с.Богданівки
 Згідно зі схемою фізико-географічного районування України територія Богданівки знаходиться на межі лісостепової і степової зон в південній частині придніпровської височини та правобережжі Дніпра. Географічні координати села: 48 градусів 45` північної широти, 32 градусів 30` східної довготи. Висота над рівнем моря – 220м. Із півдня, заходу і сходу Богданівку оточує чорноземний степ, а з півночі – Чорний ліс, відомий своєю неповторною красою, багатою рослинністю і історією. На території нашого села, оповитого красою Чорного лісу, в районі колишньої залізничної, а нині комунальної водокачки бере свій початок річка Чорноліска, яка на даний час майже пересохла. Невеличкий струмочок від цієї річки протікає у її верхів`ї по Вовчому яру і має протяжність до 600м. На західній околиці села в районі урочища Сичеве брала свій початок річка Богданка, що впадала в річку Інгулець в с.Цибулеве. На даний час у верхів`ї вона пересохла, і струмок, який витікає з підгірної криниці у Сичевому, за межі лісу не виходить. На південь від села бере свій початок притока Інгула річка Аджамка, а на заході, в околицях с.Кучерівки, починається річка Інгулець. Через село проходить розгалуження залізничних магістралей Укрзалізниці за напрямками Одеси, Києва, Харкова та Херсона. У північно-східній частині села на вулиці Вокзальній розташована залізнична станція Чорноліська (до 2 вересня 1980року – ст.Хирівка). Безпосередньо через Богданівку проходить автодорога місцевого значення Знам`янка-Топило-Трепівка-Кіровоград, на відстані 5км від села зі сторони с.Водяне – автодорога державного значення Київ-Луганськ-Ізварене та на відстані 7км зі сторони с.Знам`янка – автодорога Львів-Донецьк. Загальна площа території, яку займає Богданівська сільська рада, становить 9843,1га. Станом на 01.01.2009 року загальна кількість населення, яке проживає на території сільської ради, становить 4218 чол. Із них, проживають у Богданівці 4136 чол., у Кучерівці – 82 чол. Важливою особливістю розвитку Богданівки упродовж усієї її історії була багатогалузевість місцевої економіки. На сьогоднішній день виробнича сфера Богданівки представлена такими найбільшими суб’єктами господарської діяльності, як ТОВ "Знам’янська агропромислова компанія”, ДП "Чорноліський держлісгосп”, військова частина А1201, станція Чорноліська та інші територіальні підрозділи залізничних підприємств, Богданівське державне комунальне підприємство „Сількомунгосп”, ВАТ "Агрохімцентр”, фермерські господарства Федорченка О.В., Шуліки С.А., Хоменка І.А. Розвиток виробництва на селі обумовлює в певній мірі і розвиток соціальної сфери. На даний час у Богданівці успішно працюють і надають послуги сільському населенню загальноосвітня школа І-ІІІ ст.№1 ім.І.Г.Ткаченка (директор Бойчук С.Я.) та загальноосвітня школа І-ІІІ ст.№2 (директор Тарасюк О.В.), школа естетичного виховання (директор Гордійчук Н.В.), амбулаторія загальної практики сімейної медицини (гол.лікар Трохіна Т.Я.), аптека комунального підприємства „Района аптечна мережа” та аптека ЗАТ „Ліки Кіровоградщини”,дитячі дошкільні заклади "Сонечко” (завідуюча Доморацька В.М.) та "Світлячок” (завідуюча Скуйбіда Н.О.), районний Будинок культури (директор Ковальчук В.Г.), два поштових відділення, філія Ощадбанку України, вузол електрозв’язку. Більше ніж через 20 торгових точок приватні підприємці та районне споживче товариство здійснюють торговельне обслуговування населення. Функцію управління розвитком територіальної громади села здійснюють органи місцевого самоврядування, якими є Богданівська сільська рада, її виконавчий комітет та сільський голова. На даний час до складу керівництва сільської ради входять сільський голова Іващук А.О. та секретар сільської ради Назаренко Л.П.. Разом з ними 28 депутатів сільської ради та 11 членів виконавчого комітету здійснюють реалізацію на території власних повноважень органів місцевого самоврядування та повноважень, делегованих державою. Найбільшим багатством Богданівки завжди були і залишаються люди, не байдужі до минулого, сьогодення і майбутнього рідного краю. Вони вирощують хліб, навчають і виховують дітей, лікують хворих, виробляють меблі, доглядають за лісом, зміцнюють обороноздатність країни, водять поїзди, розвивають науку, беруть активну участь у соціально-економічному і політичному житті країни. Гордістю Богданівки є Герой Соціалістичної Праці, заслужений учитель України, кандидат педагогічних наук, директор Богданівської загальноосвітньої школи №1 з 1944 по 1979 роки Ткаченко Іван Гурович, його учень - Міністр освіти і науки України 2005-2007рр., Народний депутат України ІІ, ІІІ, ІV, V скликань,заслужений працівник освіти України, професор, кандидат педагогічних наук Ніколаєнко Станіслав Миколайович та багато інших наших земляків, які своїм життям, працею і досягненнями прославляють рідне село як в Україні, так і за її межами. Історичне минуле нашого краю Як свідчать пам’ятки археології, наша місцевість була обжита ще в сиву давнину. Так, зокрема, під час розкопок, проведених у 1949 році археологічною експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом О.І.Тереножкіна, були виявлені сліди давнього поселення на Лагерській горі, на правому боці балки, що проходить через село попід Чорним лісом. Тут під час розкопок було виявлена невелика кількість уламків посуду із глини із значною домішкою піску. На думку О.І. Тереножкіна, це було скіфське поселення. У той же час були проведені також розкопки давнього городища, виявленого в Чорному лісі на правому березі річки Чорноліски, за три кілометри на північний схід від станції Чорноліська. Воно стоїть не на самій річці, а на ярах, що впадають у неї, в одному з яких знаходиться маленьке джерельне озерце Берестувате.Від місцевості, на якій знаходилося дане городище, професор Тереножкін О.І. назвав його Чорноліським. Таку ж назву отримала і передскіфська культура, одним із важливих центрів якої було це городище. Дане поселення датується кінцем ІХ – першою половиною VІІ століть до нашої ери і відноситься до особливого передскіфського етапу в історії осілих землеробсько-скотарських племен Середнього Придніпров`я. Розглядаючи питання про етнічну приналежність лісостепових племен, які населяли в означений час нашу місцевість, керівник експедиції О.І.Тереножкін прийшов до висновку, що їх ніяк не можна змішувати з власне скіфами. Він вважає, що лісостепові племена, які жили між Дніпром і Бугом, зокрема, між ріками Інгулом і Інгульцем у першому тисячолітті до нашої ери, були праслов`янами . Важко сказати, чи існували поселення на межі лісостепу і степу в останні століття до нашої ери і в перші століття нашої ери. Тривале перебування в Причорноморських степах різних войовничих кочових племен, таких як готи, гуни, печеніги, половці, створювало, очевидно несприятливі умови для виникнення поселень у нашій місцевості. В період створення і розвитку Київської Русі постійні поселення були розташовані в басейнах річок Тясмин, Рось і далі на північ. У цей час наші степові простори займали кочові племена спочатку печенігів, а потім – половців. У період феодальної роздробленості Русі степові простори Причорномор`я кишіли полчищами монголо-татар, що також створювало несприятливі умови для виникнення постійних поселень у нашому краю. Тільки з виникненням Запорізької Січі ( перша половина ХVІ століття), яка стала відігравати роль щита, що прикривав руські, польські та литовські землі від набігів татар і турків, тут, як і далі на південь починають з`являтися невеличкі поселення. Це були зимівники запорізьких козаків. Деякі з козаків, відчувши знесилення від постійних тривог, безперервних бойових дій і смертельних небезпек, почали залишати військо і займатися сільським господарством. На облюбованих степових місцях вони зводили невеличкі поселення, які називалися зимівниками. Якраз із козацьких зимівників виникли такі села нашого району, як Шамівка, Костянтинівка, Петрове, Орлова Балка, Водяне та інші. На місці колишніх зимівників виникли ряд хуторських поселень і в Чорному лісі. Серед них у матеріалах подвірного перепису Олександрійського повіту 1886року згадуються Водянський, Уховський, Лагерський,що стоять у Чорному лісі на місцях поселень, які були тут раніше засновані із запорізьких і гайдамацьких хуторів. Пізніше, у 1775 році, на місці козацького зимівника і хутора Лагерський, за п’ять кілометрів від Водяного на захід, на південно-західній околиці Чорного лісу, у верхів`ї річки Чорноліски, на її правому березі майором Максимовим було засноване казенне поселення Лагері, за іншою вимовою – Лагерь. На той час у селі Лагерь проживало 214 душ чоловічої і 218 душ жіночої статі. В селі був ставок і два вітряки. Збудована була також Різдво-Богородицька церква.Село Лагері було ліквідоване в 1824 році у зв`язку з проведенням укрупнення населених пунктів, а жителі його були переселені в інші місця: с.Дмитрівку та інші села теперішнього Знам`янського району. Але найбільша їх частина переселилася до міста Вознесенська, де і в теперішній час є передмістя, що має назву Дальние Лагери. Землі колишнього села Лагері були приєднані до земельних володінь жителів села Цибулевого. В другій половині ХІХ століття на місці села Лагерь були розміщені хутори цибулівських пасічників. Про те, що існувало село Лагері, яке інакше ще називалося Максимівка, свідчить ще й тепер стара назва однієї з вулиць села Богданівки на північно-західній її окраїні – Лагерська. На західній стороні Чорного лісу з-під гірських джерел брала свій початок річка Богданка. Течія річки проходила балкою, яка починається біля байрачка, що зветься нині Сичеве. На четвертому кілометрі своєї течії річка Богданка впадає в селі Цибулевому в річку Інгулець (становить його праву притоку). На сьогоднішній день річка Богданка у верхній своїй течії пересохла, а недалеко від села Цибулевого на місці трясовини, зарослої осокою, де протікав ще невеличкий струмочок, у 1963 році було споруджено греблю. 14 червня 1964 року тут урочисто було відкрито ставок. На цьому місці, на лівому березі річки Богданка, у 1786 році князем Потьомкіним-Таврійським було засноване село Богданка, заселене селянами, купленими в Росії (це було російське поселення). З 1792 року воно відійшло в адміралтейське відомство, а в 1818 році включено до складу кавалерійських поселень. У 1824 році село Богданка було знесене, як і село Лагері, а жителі переселені в село Дмитрівку. Можна припустити, що від назви цього села і річки Богданки у видозміненому вигляді одержала свою назву станція Богданівка, що розмістилася на лінії Знам`янка-Фастів у зв`язку з відкриттям цієї залізниці у 1876 році, а також і наше село Богданівка, що виникло біля неї у 1909 році за 2-3 кілометра на південний схід від колишньої Богданки. Проте достовірних даних про походження сьогоднішньої назви нашого села поки що не встановлено. Перші оселі на місці сучасного села Богданівки з’явилися тут після скасування села Лагері. За кілометр-два на північний захід від центру сучасного села виникли хутори Кушнеров, Лагерський, а на схід між сучасною Богданівкою і Водяним, біля витоків річки Водяна, – хутір Повалія. На місці села Лагері виникли хуторки поселян, які мали пасіки. Велику роль у прискоренні заселення території теперішнього села і в проведенні у великих масштабах лісорозробок у Чорному лісі зіграло будівництво залізниць. Перша залізниця, яка була тут прокладена у 1869 році, з`єднала Харків із Одесою через Кременчук і Єлисаветград. У 1876 році був відкритий рух на лінії „Фастів-Знам`янка”, яка одержала назву Фастівської залізниці . У 1905 році на лінії Харків-Одеса на схід від центрального переїзду був зведений будинок, де містився полустанок № 7, що називався Чорнолісся. Зараз у цьому будинку живуть залізничники. На лінії „Знам’янка – Фастів”, що носила назву Фастівської залізниці, станція була розташована в районі старої Хирівки і, як уже зазначалося вище, називалася Богданівка. Приміщення станції Хирівки (нині Чорноліська) було здане в експлуатацію в 1912 році. У зв’язку з тим, що на той час уже була станція Богданівка, було вирішено нову станцію назвати однією з назв навколишніх сіл – Хирівка (Чутівка), села, що було розташоване на північ від Богданівки, на лівому березі річки Інгульця, при впаданні в неї річки Чутної. Село Богданівка як адміністративно-територіальна одиниця, в його нинішньому розташуванні засноване в 1909 році. Нарізування садиб на території села для вихідців із села Цибулеве було проведене в 1910 році. Старожил села Рескаленко Гаврило Єгорович свідчив, що особисто водив коней у плузі під час нарізки садиб поселенцям. У 1911 році лісопромисловець Струль Македонський збудував на території села лісопильний завод. Місце розташування цього заводу і тепер називають старим заводом. Через кілька років його брат Ізраїль заснував лісопильний завод в районі старої Хирівки на купленій у жителя села Цимбаліста Авраама землі. Янкель Македонський, третій із братів Македонських, був мільйонером і тримав у своїх руках усі лісорозробки та обробку деревини Водянського,Нерубаївського, Чутянського, Будянського й інших лісництв. Контора його стояла біля Лагерської караульні. Крім братів Македонських, тут поселилися й інші лісопромисловці: Краснобродський, Тверський, Вінецький, Браіловський, Портний, Бахмутський. Після нарізки садиб першими забудовниками у нашому селі були Наводничий Кіндрат Фадейович, Філоненко Іван Іванович, Миколаєнко Селівейстр Минович, Бондаренко Артем, Бондаренко Федір, Зануда (його хата містилася там, де донедавна був клуб меблевої фабрики), Білов ( де розміщувався дитячий садок меблевої фабрики «Теремок»), Шевченко Семен, Задирака та інші. Забудова села продовжувалася і в наступні роки. Коли ж розпочалася Перша світова імперіалістична війна, заселення і забудова території села припинилася. Відновилася вона вже після перемоги Великої Жовтневої Соціалістичної Революції 1917року. У дореволюційний час село Богданівка, або, як інакше воно ще називалося, поселок Хирівка, в адміністративному відношенні було підлегле Цибулівській волості Олександрійського повіту Херсонської губернії. За сільськогосподарським переписом 1916 року, в селі нараховувалося 92 господарства з населенням 472 чоловіки. З них 36 господарів мали коней або волів ( тяглова сила ), 5 господарів мали по одній коняці, 36 господарів не мали ні тяглової сили, ні будь-якої худоби. Із загальної кількості селянських господарств мали орну землю (посіви) від одного до п’яти гектарів - 31 господарство, 46 дворів зовсім не мали землі (посівів). В селі нараховувалося 7 заможних господарств, які мали від 9 до 30 десятин землі на двір . Із встановленням Радянської влади село Богданівка в адміністративному відношенні підлягало Цибулівському волосному ревкому. 30 березня 1919 року була утворена Богданівська сільська рада. Першим головою сільської ради був обраний Грачов Савелій Іванович. Комітет незаможних селян із 1918 року очолював Курятенко Денис Кіндратович. У 1920 році було створено ревком у селі Богданівці. Містився він в одному з будинків лісопромисловця Македонського, в якому пізніше була Хирівська восьмирічна школа. Посаду голови Богданівського ревкому почергово обіймали Наводничий Сава Калинович, Дем’яненко Григорій, Філоненко Іван Іванович. По закінченні Громадянської війни почався період соціалістичного будівництва. У березні 1921 року відбувся Х з`їзд РКП(б), який прийняв рішення про перехід від політики воєнного комунізму до нової економічної політики (НЕП), яку партія і В.І.Ленін розглядали, як шлях до соціалізму. Запровадження нової економічної політики уже в перші роки дало свої відчутні результати у подоланні післявоєнної розрухи, голоду, епідемій, дорожнечі, злиднів, бандитизму. Відбудова господарства здійснювалася досить активно. Це видно і на прикладі Богданівки цього періоду. У 1924 році, згідно відомості Цибулівського райстатистика Олександрійського округу Катеринославської губернії в селі Богданівці нараховувалося уже 383 двори, працювало дві кузні, олійниця, працювала школа на чотири групи в якій навчалося 108 учнів, а кількість населення села становила 1734 чоловік.У порівнянні з 1916 роком кількість дворів і населення зросли у чотири рази. Політичним і господарським життям села керувала парторганізація лісозаводу, секретарем якої був Єршов. Початкову школу с. Богданівки було відкрито у 1921 році.Перший її випуск було зроблено в 1925 році. 14 дітей закінчили четвертий клас,одержавши початкову освіту. У 20-і роки ХХ століття Богданівка була одноосібним селом. Майже 90 відсотків його мешканців займалися землеробством. Зі встановленням радянської влади орна земля в селі була розподілена по одній десятині на кожного „їдака”, тобто члена сім’ї. У 1929 році в Богданівці було організовано товариство по спільному обробітку землі (ТСОЗ). У 1930 році ТСОЗ був перетворений у сільськогосподарську артіль „12-річчя Жовтня”. Почалася колективізація сільського господарства й у Богданівці, як і на території всієї країни. Першим головою сільгоспартілі в нашому селі був Наводничий Сава Каленикович. У ході проведення суцільної колективізації 1929-1932рр у Богданівці було „розкуркулено” багато селян, які не бажали вступати в колгосп. Серед них були Кузьма Повалій, Яків і Семен Федорови, Яків Олійник, Захарій Григор`єв, Григорій Доморацький та багато ін. У заможних селян, а часто і середняків, які не вступали в колгосп відбирали все майно і всю живність та виселяли в Сибір і Алтайський Край. „Майно цих „куркулів” звозилося до сільської ради і з торгів продавалося. Цей страшний суд я бачив власними очима.” – зазначив у своїх спогадах Крайванов Ю.Т. У зв`язку з проведенням тотальної хлібозаготівлі 1932-1933рр. та неврожаєм 1931року, навесні 1932 року у Знам`янському районі почав відчуватися голод. Як зазначено у протоколі засідання РНК УСРР, що- до надання фінансової та продовольчої допомоги колгоспам, які потерпіли від неврожаю 1931 року, датованого 21 травня 1932 року, по Одеській області вирішили надати допомогу п`яти районам (Зінов`євському, Добровеличківському, Знам`янському, Великовисківському, Новомиргородському). Однак попри голод хлібозаготівлі в районі набирали обертів. Щоб врятуватися від голоду, селяни приховували збіжжя. З 1 січня по 12 лютого 1933 року міліція виявила в селі Богданівці дві ями з хлібом. Як зазначалося в інформаційному зведенні Знам`янського райпарткому за 6 січня 1933 року, у селі Богданівці „зуміли по-новому зорганізувати колгоспний актив на викриття хліба у куркулів-ледарів, крадіїв хліба, де масова робота з колгоспним активом поставлена на відповідну височінь, там викрито прихованого та розкраденого хліба значна кількість. (...) при настирливій роботі бригад колгоспного активу в Богданівці викрито низку випадків краденого та прихованого хліба у таких осіб: 1. Головченко Т. – колгоспник, знайдено в соломі 96кг хліба. 2. Бочкова С. – службовка вантажного пункту Хирівського тартаку, виявлено краденого 3,6кг кукурудзи та проса. 3. Наводнічий – кулак, виявлено прикопаного в сараї 4,12ц хліба. 4. Шевченко – колгоспник, знайдено під пічкою 72кг кукурудзи”. Згідно актових записів про смерть за період 1932-33 років, які збереглися, на жаль, лише частково, першою жертвою голоду стала Бочкова Майя Миколаївна, яка померла 11 березня 1932 року від знесилення. Їй тоді було тільки 2,5 місяці. Масштаб і точні цифри втрат населення, яке померло голодною смертю у Знам`янському районі і в селі Богданівка, встановити ніколи не вдасться через втрату більшості актових записів про смерть. Та й у тих, що збереглися, голод як причина смерті вказувався не завжди. В більшості випадків серед причин смерті називалися знесилення, водянка живота, порок серця, від старості, або невідомо. Зі спогадів старожилів села, десятки померлих від голоду людей поховали абияк на сільському цвинтарі. Жителі села Шуліка Сусана Йосипівна та Крайванов Юхим Тихонович, свідки того жахливого голодомору, розповідають, що дуже багато померлих від голоду людей було поховано в селі Богданівці у двох ямах, що знаходилися на південній стороні залізниці від станції Хирівка у трикутнику де розверталися паровози. У ці ями ховали тіла померлих від голоду людей, яких знімали з поїздів або підбирали на самій станції. На цьому місці 24 листопада 2007 року богданівці встановили пам’ятний Хрест. У 1933 році місцева сільськогосподарська артіль „12 річчя Жовтня” була переіменована в колгосп під назвою „Політвідділ”. Після короткочасного перебування на посту голови колгоспу Сергія Чернецького і Трохима Головченка, головою колгоспу з червня 1934 року і до початку Великої Вітчизняної війни був Омельян Антонович Паликутя (на фото). Комуніст, учасник громадянської війни, делегат ІІ Всеукраїнского з`їзду Рад, талановитий господар – такими були основні характеристики Омельяна Антоновича. Люди дуже поважали і любили його за людяність і простоту. З 1930 року на колгоспних полях почали працювати трактори, а в 1934 році і кілька комбайнів від Трепівської машинотракторної станції. Проведення індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, створення МТС кардинально змінили обличчя села. Серед хліборобів постали люди нової професії – механізатори. Бригадиром тракторної бригади Трепівської МТС, яка обслуговувала колгосп села Богданівки, у той час був житель села Зіновій Савович Русин. Наприкінці 30-х років місцевий колгосп перетворився у досить потужне господарство і на 01.01.1940 року мав в обробітку 2786га землі, в тому числі орної 2218га. За розмірами орної землі він був найбільшим у Знам`янському районі. У 1932 році за високі показники колгосп „Політвідділ” був занесений до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки. А ланкова колгоспу Максименко стала зачинателькою руху п’ятисотенниць у районі і згодом обиралася делегатом Другого Всеукраїнського з’їзду колгоспників-ударників. У передвоєнні роки на підйомі знаходилося не тільки колгоспне виробництво, а й інші галузі економіки і соціальної сфери села. Так, зокрема, значно було розширене виробництво на лісопильному заводі. У 1929 році він був переведений на східну околицю села і в 30-х роках на заводі працювало вже 700 робітників. Завод мав три пилорами, дев`ять циркулярок, два маятники, дві торцовки. У 1934 році на заводі був створений цех по виробництву продукції ширвжитку. Крім лісопильного заводу, в передвоєнні роки на території села діяли такі артілі, як пункт Облкоопторгліс, артіль „Перемога”, обозноремонтна майстерня. Активно розвивається у зазначений час і шкільна освіта. У 1927 році в Богданівській початковій школі працювало вже четверо вчителів, які навчали 122 учні. У цьому ж році з ініціативи учителів школи у селі було організовано чотири гуртки з ліквідації неписьменності, які охоплювали навчанням 68 чол. Протягом 1930-33років методом народної будови було споруджено нове приміщення школи на п`ять класних кімнат і три робочих кабінети, розташоване між двома коліями залізниць у районі старого базару. П`ятий клас у школі був відкритий у 1934 році, а в 1937 році проведено перший випуск учнів сьомого класу. В цьому ж році в школі був відкритий восьмий клас. Із цієї дати починається історія Богданівської середньої школи №1 ім. В.І.Леніна . У першій половині 30-х років директором школи був Тодось Микитович Грищенко. У 1934 році директором школи було призначено Кушніра Сидіра Йосиповича, а пізніше – Демічева Олександра Варламовича. Секретарем шкільної комсомольської організації у передвоєнний період був Ткаченко Іван Гурович. У цей час в школі працювало 22 вчителі. Перший випуск учнів 10 класу в кількості 17 осіб був проведений у 1940 році, а другий – в кількості 19 чоловік – у 1941 році. Починаючи з 20-х і протягом 30-х років, у Богданівці активно розвивалася художня самодіяльність. Уже в 1921 році в селі діяв театральний гурток, до складу якого входило до 30-ти осіб. Його засновниками були начальник станції Хирівка Яічніков, учитель І.П.Трихманенко, лісник П.О.Федоров, Г.Яковлєв, К.Ф.Наводничий. Клуб містився в переобладнаному членами гуртка приміщенні конюшні лісопромисловця Македонського. В ньому могли вміститися 150 глядачів. У репертуарі гуртка було декілька десятків п`єс. У 1932 році з ініціативи комсомольської організації лісопильного заводу було розпочато будівництво нового приміщення клубу на 250 місць біля заводу, яке методом народної будови було збудоване протягом року. Театральний гурток художньої самодіяльності в цей час очолював талановитий самодіяльний актор Яременко Олександр Матвійович. Його репертуар був різноманітним. Це – п’єси М.Старицького „Не судилось”, „Ой не ходи, Грицю”, І.К.Карпенка-Карого „Мартин Боруля”, вистави за творами М.Л.Кропивницького, Т.Г.Шевченка та ін. У 1924 році у нашому селі було створено фельдшерський пункт. Фельдшером працював Данілов, а після нього в кінці 1932 – на початку 1933 років – Сава Іванович Грачов. Весною 1933 року в село прибув лікар - хірург Василь Денисович Новіцький. Разом з ним у Богданівку прибула акушерка Зінаїда Семенівна Шаманська. З приходом Новіцького В. Д. фельдшерський пункт набув статусу амбулаторії. Він залишив про себе добру пам`ять серед жителів села як досвідчена і чуйна людина. В роки Великої Вітчизняної війни Василь Денисович служив у рядах Радянської армії в якості майора медичної служби. Після війни йому було присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР і нагороджено орденом Леніна. В післявоєнні роки до кінця свого життя Новіцький В.Д. працював завідуючим другою обласною лікарнею в м.Кіровограді. У середині 30-х років Богданівська амбулаторія була перетворена в стаціонарну лікарню на 30 ліжок, приміщення якої зображено на фото. Натхненним і сповненим прекрасних задумів було життя радянських людей в кінці 30-х на початку 40-х років. Однак їх мирна праця була перервана 22 червня 1941 року віроломним нападом на нашу країну фашистської Німеччини. Почалася Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років. 6 серпня 1941 року село Богданівку окупували німецько-фашистські загарбники, які встановили тут свій "новий порядок”. У Богданівці комендантом було призначено фашиста Герінга, головою управи – Лавренцова, а начальником поліції – Гетьмана. Колгоспне майно фашистами було пограбоване, а люди повинні були працювати без оплати на так званому громадському дворі № 55. Припинила існування школа. Її приміщення використовували для німецьких солдат і коней. Бібліотеку спалили, лікарню і магазини сільського споживчого товариства пограбували і закрили. Настали чорні дні окупації. За час свого перебування в селі окупанти піддали тілесному покаранню 61 жителя села. За окупаційний період у селі було вбито 21-го мирного жителя. На ці звірства німецько-фашистських загарбників і їх прислужників народ не відмовчувався, а відповідав посиленням опору і сповнювався ще більшою ненавистю до них. Наші односельці не сиділи склавши руки, терплячи фашистські знущання вже з перших місяців війни. У вересні 1941 року в Богданівці почала діяти підпільно-диверсійна група ім. Б.Хмельницького, яку очолила когорта молодих і відважних наших земляків у складі Руденка Василя Антоновича, Ткаченка Івана Гуровича, Головиря Григорія Степановича та Крайванова Юхима Тихоновича. Діючи під керівництвом підпільного обкому партії на чолі зі Скирдою М.М. та Знам’янського підпільного райкому партії на чолі із Сосновським Н.Є., підпільники Богданівки приймали і розповсюджували серед населення повідомлення Радіоінформбюро, звільняли з фашистських таборів військовополоненних та переправляли їх до партизанів у ліс, здійснювали диверсійні акти на заводі, на громадському дворі, на залізниці, надавали партизанам, які базувалися у Чорному Лісі, допомогу продуктами харчування та відправляли до них підготовлених людей. Підпільники Богданівської групи звільнили з німецького табору 48 військовополоненних і переправили їх у ліс до партизанів. 10 жовтня 1943 року за участю членів Богданівської підпільно-деверсійної групи був підірваний ворожий ешелон на перегоні Трепівка-Хирівка. Знищено 32 вагони і платформи з боєприпасами і лісом.Начальник штабу партизанського руху на Україні генерал Строкач у своїх донесеннях Центральному штабу двічі повідомляв про подвиги богданівського підпілля. Під час наближення Радянської Армії партизани вели жорстокі бої з окупантами, чим сприяли швидкому просуванню регулярних частин. У спільних боях вони звільнили від тимчасової окупації м.Знам`янку, ст.Хирівку, села Плоске, Дмитрівку та ін. . 9 грудня 1943 року об’єднаними зусиллями військ 5-ї гвардійської танкової армії генерала Ротмістрова, 5-ї гвардійської армії генерала Жадова, 53-ї армії генерала Манагарова та партизанів Чорного лісу під командуванням Діброви І.Д., Присяжнюка І.Ф., Кришталя М.П., Петрова Є.І. та інших було звільнено Знам’янку і Богданівку. В боях за визволення села Богданівки активну участь брали підрозділи 32-ї бригади 29-го танкового корпусу генерал-майора танкових військ Кириченка. Надто дорогою ціною дісталося нам визволення від фашистів у грудні 1943 року та Велика Перемога у травні 1945-го. З більше ніж 500 жителів нашого села, що пішли на фронт, – 246 загинули. У боях за Богданівку і її околиці поклали свої голови 429 солдат і офіцерів Радянської Армії, тіла яких поховані в братській могилі що розташована в центрі нашого села. Кожного року 9 грудня – до Дня визволення села і 9 Травня – до Дня Перемоги богданівська громада вшановує пам`ять про загиблих, чествує живих ветеранів Великої Вітчизняної війни і схиляє голови перед ними за їх подвиг. Після звільнення від німецько-фашистських загарбників почався активний період відбудови і подальшого розвитку Богданівки. Відновили роботу Чорноліський лісгосп, Хирівський лісозавод, колгосп, залізничні підприємства. З 1 липня 1944 року на територію Богданівки передислокувався військовий склад №2330, який згодом переріс у військову частину А-1201 і став невід’ємною і органічною частиною нашого села і нашої історії. Знову почала працювати середня школа. З початку 1944 року її очолив Іван Гурович Ткаченко. З 1947 року бере свій початок Богданівська середня школа №2. Тоді було відкрито Хирівську початкову школу і її першим директором призначено Трубина Івана Авдійовича. У 1950 році ця школа стає семирічкою, а в 1959-му – реорганізується у восьмирічну з українською та російською мовами навчання. Школу тоді очолив Шубадьоров Олексій Євдокимович. У 1946 році в центрі с.Богданівки було відкрито аптеку, першим завідуючим якої тривалий час працював ветеран Великої Вітчизняної війни, кавалер двох орденів Слави Вовк Федір Макарович. У період післявоєнної відбудови швидкими темпами розвивалося сільськогосподарське виробництво на селі. Однак перший період після звільнення села був надзвичайно складним. Із червня 1944 року колгосп знову очолив Омелян Антонович Паликутя. Селяни були сповнені бажанням якнайшвидше відбудувати господарство, відродити його довоєнну славу. Значних успіхів було досягнуто уже в 1947 році. Колгоспники виростили високий урожай зернових і достроково розрахувалися з державою за всіма плановими завданнями. Указом Президії Верховної Ради СРСР у червні 1948 року за досягнуті виробничі успіхи 30 працівників колгоспу „Політвідділ” було нагороджено медалями „За трудову доблесть”, а голова колгоспу - орденом Трудового Червоного Прапора. Трохи згодом орденом Трудового Червоного Прапора за досягнуті успіхи у збільшенні поголів’я свиней була нагороджена і свинарка колгоспу Галина Миколаївна Позивай. У 1950 році у зв’язку з укрупненням сільськогосподарського виробництва до колгоспу „Політвідділ” було приєднано колгосп „Червона Зірка” (с.Коханівка). На посту голови колгоспу до 1951 року перебував О.А.Паликутя. Після Паликуті О.А. посаду голови колгоспу обіймали : з 1951 року - Овчаренко П.О., з 1952 – Федорченко Захар Юхимович, із 1956 – Губар Онисим Федорович, з 1958 – Стрілков Михайло Вікторович. У 1959 році було об’єднано землі колгоспів „Політвідділ”, ім.Шевченка та „12-ти річчя Жовтня” (с.Кучерівка) і утворено один колгосп, якому 17 березня 1959 року присвоєно назву „Родина”. З цього часу його очолив Лелека Іван Родіонович. На посаді голови господарства він успішно працював до 1971 року і залишив після себе добру пам’ять. Саме в цей час відбувалося розформування державних МТС і передача техніки в колгоспи для зміцнення їх матеріально-технічної бази. На базі цієї техніки створюються дві тракторні бригади: в с.Богданівці і с.Кучерівці. На початку 60-х років активно проводиться електрифікація сільськогосподарського виробництва. Електрифікація сільських осель проводилася в кінці 50-х на початку 60-х років. Виробничі успіхи колгоспу „Родина” в середині 60-х рокув були найвищими у Знам’янському районі. За урожайністю зернових культур (без кукурудзи) у 1965 році з показником 23,9 ц/га колгосп вийшов на перше місце в районі. За урожайністю озимої пшениці найкращих показників досягла рільнича бригада №1 на чолі з бригадиром М.І.Іващенком, яка зібрала з 448га по 29,5ц. За високі показники урожайності зернових культур колгосп „Родина” в цьому році нагороджується перехідним Червоним Прапором Знам’янського МККП України і райвиконкому. Бригадира рільничої бригади Михайла Івановича Іващенка за досягнуті успіхи у виробництві і продажу державі сільськогосподарських продуктів у 1965 році Комітет ради Виставки досягнень народного господарства СРСР затвердив учасником виставки і нагородив бронзовою медаллю і грошовою премією в сумі 50 карбованців. Указом Президії Верховної ради СРСР від 31грудня 1965 року за успіхи, досягнуті в підвищенні урожайності, збільшенні виробництва і заготівель цукрових буряків, бригадир тракторної бригади Володимир Хомич Іванченко нагороджений медаллю „За трудову доблесть”, а від імені міськкому партії і райвиконкому - золотим іменним годинником. Із першого січня 1966 року колгосп перейшов на грошову оплату праці колгоспників. Прискорений розвиток сільськогосподарського виробництва дозволив успішно вирішувати питання будівництва об’єктів соціальної сфери. В 1960 році побудовано приміщення контори колгоспу, в якому нині розміщені сільська рада, вузол зв’язку, філія Ощадбанку та інші установи. У 1957 році було збудовано приміщення Богданівської ЗОШ №1, в якому у наш час розміщені навчальний корпус для початкових класів, музична школа та медична амбулаторія. У 1960 році Богданівська восьмирічна школа переведена у пристосоване приміщення військової частини, а в 1975 році було побудовано її сучасне двоповерхове приміщення. Того ж року Богданівській восьмирічній школі згідно рішення райвиконкому було надано статус середньої. Директором школи у цей непростий період із 1963 по 1981-і роки незмінно працював Крайванов Юхим Тихонович. У 1976-му завдяки видатним організаторським здібностям іншого директора школи, заслуженого вчителя України, Героя Соціалістичної Праці, депутата Верховної Ради України та члена її Президії Івана Гуровича Ткаченка було побудоване нове сучасне триповерхове приміщення Богданівською ЗОШ №1 ім.В.І.Леніна. У період із 1971-го по 1974-й роки господарство очолював Дворак Ілля Олександрович, з 1974-го по 1982-й – Заїка Юрій Сергійович, з 1982-го по грудень 2001-го – Манько Юрій Панасович. У 1979 році за бажанням колгоспників с.Знам’янки колгосп ім.Кірова було відокремлено від колгоспу „Родина”. Та не дивлячись на зменшення посівних площ і кількості працюючих, наше місцеве господарство протягом 80-90-х років займало провідне місце в районі по вирощуванню сільськогосподарських культур та виробництву тваринницької продукції. Значні обсяги виробництва дозволяли господарству немалі кошти вкладати в соціальний розвиток села. Так, у 1986 році було розпочато газифікацію с.Богданівки. Перший газ підведено на вул..Підгірного, 30 років Перемоги та Аксьонова. В кінці 80-х років заасфальтовано вул..Леніна, Аксьонова, 30 років Перемоги, частково Шевченка, автодорогу від Богданівки до с.Знам’янки та до с.Кучерівки. За рахунок власних коштів підприємства побудовано 14 житлових будинків для колгоспників, капітально відремонтовано в с.Кучерівці ФАП, клуб, школу-дитячий садок, магазин, у Богданівці збудовано нову аптеку, переобладнано під газ котельню Будинку культури. Очолював господарство в цей час Манько Ю.П. - високопрофесійний керівник, порядна і чесна людина. Після проголошення в грудні 1991 року України незалежною державою в селі активно почала проводитися політика реформування аграрної сфери шляхом розпаювання землі та майна колишнього колгоспу і утворення на їх основі нових господарюючих суб’єктів. Так, у листопаді 1992 року колгосп „Родина” реформується у колективне сільськогосподарське підприємство „Батьківщина”. Із землекористування господарства виділено землі запасу, резерву, а решту землі передано у колективну власність членів КСП. У 1996 році проведено розпаювання землі і видачу земельних сертифікатів. У цей період спостерігається різкий спад по всіх напрямках сільськогосподарського виробництва. Головною причиною падіння виробництва став величезний диспаритет між цінами на сільськогосподарську продукцію та промислові товари і енергоносії, а також руйнівний характер державної політики в сфері реформування агропромислового виробництва.У цей час 17 членів господарства вийшли з колективу з виділенням землі і майна в натурі. На 1.01.99р. у господарстві налічувалося 593 членів КСП, у тому числі 238 працездатних. Подальше падіння виробництва зумовило необхідність і подальшого реформування КСП. На його основі з 16 лютого 2000 року було створено сільськогосподарський виробничий кооператив „Батьківщина”. Реорганізації відбувалися так часто і так швидко, що більшість працюючих інколи не могли зрозуміти, в якому підприємстві вони працюють. 13.09.2000року на базі СВК було створено ТОВ „Богданівське”, 10.08.2001 року після ліквідації останнього знову створюється нове підприємство, але зі старою назвою СВК „Батьківщина”. 30.04.2002 року зі створенням ПП „Єркір Плюс” – правонаступника СВК „Батьківщина”, розпочинається процедура ліквідації останнього, яка остаточно була завершена 31.08.2007 року на підставі рішення Господарського суду Кіровоградської області. На зміну колективним формам господарювання на землі Богданівки прийшли приватні підприємства: ТОВ „Знам’янська агропромислова компанія”, утворена на місці ПП „Єркір Плюс”, фермерське господарство „Юпітер-Ф” Федорченка Олексія Васильовича, фермерське господарство „Пролісок” Чумаченка Олександра Миколайовича, фермерське господарство „Шуліка” Шуліки Сергія Андрійовича, фермерське господарство „Хоменко” Хоменка Івана Анатолійовича та цілий ряд одноосібних селянських господарств колишніх колгоспників, які виділили свої земельні паї в натурі і стали господарювати самостійно. Завершився колгоспний період в історії нашого села. Цей період був сповнений як тріумфами, так і трагедіями, як злетами, так і падіннями. Та як би там не було, але саме мозолястими руками, потом і кров’ю кількох поколінь колгоспників творилася сучасна Богданівка. Шана і вдячність їм за це від усіх нас. Праця багатьох колгоспників – наших односельців була високо оцінена країною і відзначена державними нагородами. Більше 50-ти селян в різні часи були нагороджені орденами і медалями за самовіддану працю і високі досягнення. | |
| Просмотров: 4825 | | |
| Всего комментариев: 0 | |
Меню
Категории фото
| Моя Богдановка [48] |
Наш опрос
Статьи
| [20 Дек 2012] | [Моя Богдановка] |
| Знам'янська меблева фабрика (0) | |
| [28 Апр 2011] | [Моя Богдановка] |
| Дослідження Чорного лісу і Берестяного болота (0) | |
| [10 Сен 2011] | [Моя Богдановка] |
| Переселення росіян в Україну стало наслідком Голодомору 1933 року (0) | |
| [15 Окт 2011] | [Моя Богдановка] |
| КІРОВОГРАДЩИНА ТУРИСТИЧНА (0) | |
| [11 Апр 2012] | [Моя Богдановка] |
| Тёзки нашего села (0) | |
| [04 Май 2012] | [Моя Богдановка] |
| Объекты повышенной взрывоопасности в Украине: на арсенале в Богдановке нельзя снимать даже белок (0) | |
| [31 Май 2012] | [Моя Богдановка] |
| Життя проходить, як один день… (0) | |
| [11 Мар 2012] | [Моя Богдановка] |
| Гроші є, але лише для товариша Леніна... (0) | |
| [17 Дек 2011] | [Моя Богдановка] |
| Черное озеро в Черном лесу. Страшно? Но очень красиво. (0) | |
| [04 Июл 2012] | [Моя Богдановка] |
| Эти непростые жизненные решения… (2) | |
Карта
Облоко тегов
ПОЛЕЗНЫЕ ССЫЛКИ
Статистика
Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2024
