День української мови і писемності для мене нічого не означає. Для мене це не свято, і впевнена, якщо 9 листопада мене спитають «який сьогодні день?», то я відповім «п’ятниця». Якесь дурнувате свято на фоні того, що більшість українців українською так і не говорять. Саме існування такого дня мені здається неприродним, вигаданим, для того, щоб у школах і на філологічних факультетах влаштовували творчі вечори і диспути, патетично били себе в груди і запевняли, що українська «найсолов’їніша з солов’їних», а після сідали до маршрутки і говорити «астанавітє пажалуста» або і гірше «остановіть здєсь».